Зміст

 

1. Чи може комп’ютер працювати без процесора?

2. Які пристрої комп’ютера розміщуються всередині системного блока?

3. Що і як можна зберігати в пам’яті комп’ютера?

4. Які особливості мають пристрої введення-виведення даних?

5. Які пристрої входять до складу мультимедійного обладнання?

6. Як обрати найкращий комп’ютер для роботи?

 

Пригадайте:

• класифікацію пристроїв комп’ютера;
• інформаційні процеси та пристрої, що їх реалізують.

 

Ви дізнаєтесь:

• чи може комп’ютер працювати без процесора;
• які пристрої комп’ютера розміщуються всередині системного блока;
• що і як можна зберігати в пам’яті комп’ютера;
• які особливості мають пристрої введення-виведення даних;
• які пристрої входять до складу мультимедійного обладнання;
• як обрати найкращий комп’ютер для роботи.

1. Чи може комп’ютер працювати без процесора?

Процесор називають електронним «мозком» комп’ютера. Він призначений для автоматичного опрацювання і перетворення даних за наперед введеними програмами, а також для управління роботою всіх пристроїв комп’ютера. Від його обчислювальної потужності здебільшого й залежить продуктивність комп’ютера.

Процесор — це мікросхема, яка створюється на напівпровідниковому кристалі (або кількох кристалах) шляхом застосування складної мікроелектронної технології. Різноманітні операції в процесорі виконуються за спеціальними вказівками. Вказівки для процесора записують у комп’ютерній програмі (мал. 3.1).

Під час роботи процесор може сильно нагріватися, тому на нього встановлюють систему охолодження — вентилятор, який називають кулером.

Процесор ще іноді називають CPU — від англ. Central Processing Unit — модуль центрального процесора.

Кулер — від англ. cooler — охолоджувач.

Процесор складається з:

• арифметико-логічного пристрою — для виконання арифметичних і логічних операцій з даними;

• пристрою управління — для управління функціонуванням усіх складових комп’ютера;

• регістрів власної пам’яті.

Під час роботи процесор опрацьовує дані. Частина даних інтерпретується як власне дані, частина даних — як адресні дані, а частина — як вказівки. Сукупність різноманітних вказівок, які може виконати процесор над даними, утворює так звану систему вказівок процесора.

Основними характеристиками процесорів є:

• тип — відповідно до фірми-виробника розрізняють процесори Intel (Pentium, Celeron, Core2 Duo, Core i series тощо), AMD (AMD64, Duron, Athlon, Ryzen тощо) та інші;

• тактова частота — визначає кількість виконуваних елементарних операцій за одну секунду, тобто швидкодію процесора; тактова частота сучасних процесорів вимірюється в гігагерцах (ГГц); нині пікова частота процесора становить 8,429 ГГц;

• розрядність — максимальна довжина двійкового коду, який може опрацьовуватись або передаватись процесором; що вищою є розрядність, то вища потужність процесора;

• кеш-пам’ять — це внутрішня пам’ять процесора, яка дає змогу зберігати проміжні дані.

Режим роботи процесора задається спеціальною мікросхемою, яка називається генератором тактової частоти. Цей пристрій визначає ритм і швидкість роботи — на виконання процесором кожної операції відводиться певна кількість тактів.

Кеш процесора — кеш, який використовується центральним процесором для скорочення середнього часу доступу до пам’яті комп’ютера. Коли процесору потрібно звернутися в пам’ять для читання або запису даних, він спочатку перевіряє, чи є їхні копії в кеші.

Більшість сучасних мікропроцесорів для настільних комп’ютерів і серверів мають щонайменше три незалежні кеші: кеш інструкцій для прискорення завантаження машинного коду, кеш даних для прискорення читання і запису даних та буфер асоціативної трансляції для прискорення трансляції віртуальних (логічних) адрес у фізичні, як для інструкцій, так і для даних. Кеш даних часто реалізується у вигляді багаторівневого кешу.

Обсяг кеш-пам’яті третього рівня сучасних процесорів може досягати 256 МБ.

Розрядність пов’язана з розмірами спеціальних комірок пам’яті, що містяться в самому процесорі й називаються регістрами. Процесор з регістром 1 байт (8 бітів) називають 8-розрядним, 2 байти — 16-роз-рядним, 4 байти — 32-розрядним. Найпотужніші комп’ютери на сьогодні мають 8-байтові регістри (64 розряди).

 

2. Які пристрої комп’ютера розміщуються всередині системного блока?

Деякі пристрої розміщуються всередині системного блока комп’ютера (мал. 3.2), а інші приєднують до системного блока, тому вони належать до зовнішніх.

Усередині комп’ютера розміщується системна плата, яку ще називають материнською. На ній встановлюються процесор, внутрішня пам’ять комп’ютера та інші пристрої. Процесор з’єднується з іншими пристроями пам’яті та пристроями для передавання даних і службо-

вих сигналів за допомогою набору електронних ліній, які називають магістраллю (шиною). Користувач може створювати різні конфігурації комп’ютера, приєднуючи до магістралі окремі модулі різних пристроїв введення-виведення, пам’яті тощо (мал. 3.3).

Для магістралі характерна така організація: через одну групу проводів (шину даних) передаються дані, що опрацьовуються, через іншу (шину адрес) — адреси пам’яті або зовнішніх пристроїв, до яких «звертається» процесор. Через третю частину магістралі (шину управління) передаються керуючі сигнали (наприклад, перевірка готовності пристрою до роботи, сигнал до початку роботи пристрою та ін.).

Користувач може змінювати набір пристроїв комп’ютера. Апаратне під’єднання зовнішніх пристроїв до магістралі здійснюється через контролери й адаптери — електронні мікросхеми, за допомогою яких узгоджують роботу зовнішніх пристроїв. Вони призначені для перетворення даних, що надходять із процесора, на відповідні сигнали, за допомогою яких здійснюється управління роботою пристрою. Їхні роз’єми виведені на задній панелі системного блока, і за допомогою відповідних кабелів до них приєднують зовнішні пристрої.

Вправа 1. Системний блок.

Завдання. В емуляторі системного блока розмістіть пристрої в правильному місці та правильному порядку.

1. Відкрийте програму Системний блок, збережену в папці Забезпечення комп’ютера.

2. Послідовно розміщуйте блок живлення, материнську плату та інші пристрої в місце їх правильного розташування.

3. Перевірте, чи отримано правильний результат.

 

3. Що і як можна зберігати в пам’яті комп’ютера?

Пам’ять комп’ютера призначена для зберігання даних і програм. Її можна поділити на внутрішню і зовнішню (мал. 3.4).

Пристрої внутрішньої пам’яті виготовляють у вигляді мікросхем (модулів), які вставляються в спеціальні роз’єми на материнській платі.

Внутрішня пам’ять комп’ютера поділяється на оперативний запам’ятовуючий пристрій (ОЗП), постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП), напівпостійний програмований запам’ятовуючий пристрій (НПЗП), відеопам’ять і кеш-пам’ять.

Розглянемо пристрої внутрішньої пам'яті.

Оперативний запам’ятовуючий пристрій — ОЗП (RAM — від англ. Random Access Memory — пам’ять з довільним доступом) — швидка й енергозалежна пам’ять (мал. 3.5). Оперативна пам’ять призначена для тимчасового зберігання вхідних даних, проміжних і кінцевих результатів обчислень, програм опрацювання даних. Це своєрідний робочий простір для комп’ютера. ОЗП може використовуватися як для читання даних, так і для записування. Дані в ОЗП зберігаються доти, поки на їхнє місце не будуть записані нові дані. При вимкненні електроживлення дані в ОЗП втрачаються. Планки оперативної пам’яті, які серійно виробляються для комп’ютерів, мають обсяги до 64 ГБ.

Постійний запам’ятовуючий пристрій — ПЗП (ROM — від англ. Read Only Memory — пам’ять тільки для читання) — швидка й енер-гонезалежна пам’ять (мал. 3.6). Дані заносяться до неї один раз назавжди (як правило, в заводських умовах) і зберігаються постійно (при ввімкненому й вимкненому живленні). Постійна пам’ять — мікросхема, у якій містяться програми для управління роботою комп’ютера та програми тестування основних складових комп’ютера, а також набір програм для управління всіма його пристроями (BIOS — від англ. Basic Input/Output System — базова система введення-виведення). Постійна пам’ять також розміщена на материнській платі.

Дані, що зберігаються в напівпостійному програмованому запам’ятовуючому пристрої — НПЗП (пам’ять, виконана за технологією CMOS — від англ. Complementary Metal-Oxide Semicondactor — технологія виготовлення мікросхем), можуть бути замінені у режимі програмування, коли користувач має спеціальні знання та може написати спеціальні програми для управління комп’ютером. До таких даних належать дані щодо зберігання і зміни конфігурації комп’ютера, календаря і годинника. НПЗП також називають пам’яттю автономного живлення, або пам’яттю «на батарейках», оскільки дані зберігаються за допомогою акумуляторної батарейки, за своїми функціями подібні до батарейок кварцових годинників.

Відеопам’ять — швидка оперативна пам’ять для зберігання коду зображення, що відображається на екрані монітора. Відеопам’ять (VRAM — від англ. Video Random Access Memory) може бути різної ємності; розміщена на відеокарті (мал. 3.7). Найпродуктивніші відео-карти застосовують для комп’ютерних ігор або для роботи з просторовими зображеннями.

Що більшою є ємність відеопам’яті комп’ютера, то більшими є можливості відображення на моніторі зображень з високою роздільною здатністю і великою кількістю кольорів. Ємність відеопам’яті сучасних відеокарт здебільшого становить 4-26 ГБ і більше.

Для тривалого зберігання даних призначено зовнішню пам’ять, або носії даних:

• жорсткий магнітний диск (англ. HDD — від англ. Hard Disk Drive), або вінчестер (мал. 3.8). Як правило, він вбудований разом з дисководом у корпус системного блока (але може бути розміщений і зовні);

• твердотілий накопичувач (англ. SSD, Solid-State Drive) — комп’ютерний запам’ятовувальний пристрій на основі мікросхем пам’яті та контролера керування ними, що не містить рухомих механічних частин (мал. 3.9);

• лазерні диски (CD-ROM, CD-R, CD-RW чи DVD) (мал. 3.10):

— диски CD-ROM (від англ. Compact Disk Read Only Memory — компакт-диски тільки для читання) — високонадійні для зберігання даних, довговічні (прогнозований термін придатності — до 50 років). Принцип запису і зчитування — оптичний;

— диски CD-R (від англ. Compact Disc Recordable — компакт-диск із одноразовим записуванням) — це різновид оптичного диска, на якому можна записати файли за допомогою записуючого пристрою.

Записані дані можна прочитати з диска за допомогою приводу CD-ROM або відтворити в програвачі компакт-дисків (якщо це музика).

На цей вид оптичних дисків можна записувати додаткові дані, аж доки закінчиться вільне місце. Зазвичай на диску CD-R можна помістити 650 МБ даних, або 74 хв музики. На CD-R дисках новішого покоління можна додатково збільшити цей ліміт до 737 МБ, або 80 хв музики;

— диски CD-RW (від англ. Compact Disc ReWritable — компакт-диски з можливістю перезаписування) — це інший вид оптичного диска, на якому можна не тільки записувати дані, а й вилучати й переза-писувати їх. Вони мають таку само ємність, як CD-R;

— диски DVD (від англ. Digital Video Disc — цифровий відеодиск або Digital Versatile Disc — цифровий багатофункціональний диск) —

це різновид носія даних, який зовні нагадує диск CD-ROM. Однак на DVD-диску можна записати значно більше даних.

Стандартна ємність цих носіїв становить 4,7 ГБ, хоча трапляються диски вдвічі більшої ємності. На DVD-диску можна записати з досконалою якістю повнометражний фільм у кількох мовних версіях;

— флеш-пам’ять, або USB-накопичувачі (від англ. Universal Serial Bus — універсальна послідовна шина), під’єднуються безпосередньо до порту USB на комп’ютері (мал. 3.11). Вони є мікросхемами й можуть зберігати до кількох терабайтів даних.

4. Які особливості мають пристрої введення-виведення даних?

Пристрої введення-виведення призначені для введення даних до комп’ютера та виведення результатів їх опрацювання у вигляді, зручному для користувача (мал. 3.12).

З основними пристроями введення даних ви вже ознайомились раніше.

Основним пристроєм виведення даних є монітор (дисплей). Монітори мають такі характеристики:

• якість відображення кольорових зображень, тобто кількість кольорів для відображення;

• роздільна здатність, що визначається кількістю точок (пікселів) на екрані, які використовуються для створення зображення.

Роздільна здатність подається як добуток кількості пікселів по горизонталі на кількість пікселів по вертикалі; наприклад, 1920x1080 або 1680x1050. Що вищою є роздільна здатність, то більше деталей зображення можна відобразити;

• довжина діагоналі в дюймах, розмір зерна (відстань на екрані між двома точками однакового кольору);

• максимальна частота відновлення зображення, на яку здатен монітор (її вимірюють у герцах), наприклад, 120 Гц чи 240 Гц. Що вищою є частота відновлення, то більшою буде плавність відтворення зображення.

За принципом виготовлення розрізняють монітори на основі електронно-променевої трубки (мал. 3.13) та рідкокристалічні монітори (мал. 3.14, 3.15 ).

У рідкокристалічних моніторів — LCD (від англ. Liquid Crystal Display) — повністю відсутнє шкідливе електромагнітне випромінювання, використовується менше електроенергії, не створюється ефект мерехтіння, не спотворюються зображення. Вони мають плоский екран (мал. 3.14) або новітні моделі — вигнутий екран (мал. 3.15), і займають менше місця на столі. У свою чергу, рідкокристалічні монітори поділяють на TFT, IPS, TN, VA та ін.

Для виведення зображень на монітор використовують відеопам’ять, що розташовується на відеокарті. Усе, що користувач бачить на екрані монітора, міститься у відеопам’яті, з якої надходять відеосигнали до монітора. Відеокарта, яку також називають відеоадаптером, установлюється всередині комп’ютера та використовується для підключення монітора й надсилання до нього графічних даних.

Параметри відеокарти визначають максимальні роздільну здатність, кількість кольорів і частоту відновлення зображення. Що більшим є обсяг відеопам’яті, то більшою кількістю пікселів на екрані може керувати відеоадаптер, тобто мати більш високу роздільну здатність екрана. Що більший обсяг відеопам’яті використовується для керування одним пікселем, то більшою буде кількість відтворюваних кольорів, отже, багатшою — кольорова палітра монітора.

Сучасні комп’ютери мають монітори здебільшого з такими характеристиками:

• роздільна здатність — 1920x1080 (2560x1600, 3996x2160);

• розмір екрана — 15 - 42 дюймів.

Для виведення даних на папір, плівку чи інший носій використовують принтери (мал. 3.16). Основними характеристиками принтерів є якість друку (dpi — точок на дюйм) та швидкість друку (сторінок за хвилину).

Для домашнього використання зазвичай використовують струме-невий принтер, який дає змогу друкувати як чорно-білі документи, так і кольорові. У струменевих принтерах для формування зображення використовуються спеціальні сопла, через які на папір подаються чорнила. Тонкі, як волосся, сопла розміщені на головці принтера, де встановлено резервуар з рідким чорнилом, яке, як мікрочастинки, переноситься через сопла на матеріал носія. Кількість сопел залежить від моделі принтера та його виробника. Зазвичай їх буває від 16 до 64. Деякі останні моделі мають набагато більше число сопел, наприклад, головка принтера DeskJet 1600 має 300 сопел для чорних чорнил і 416 — для кольорових. Такі принтери здійснюють якісний малошум-ний друк. Але вони вимогливі до паперу, потребують дорогих розхідних матеріалів, чорнило може розпливатись у воді.

Невисока якість чорно-білого друку до 300 dpi, можливість друку кількох копій одночасно під копіювальний папір і достатня дешевизна забезпечують використання матричних принтерів у банках і для друку чеків. Працює матричний принтер шумно та з низькою швидкістю. В офісах, де є потреба в друці великої кількості документів з невеликим шумом, використовують лазерні принтери. Якість друку на

таких принтерах сягає до 1200 dpi 25-50 сторінок за хвилину. Розхідні матеріали для них відносно недорогі, хоча є вимоги до якості паперу.

3D-принтер — пристрій, що використовує метод пошарового створення фізичного об’єкта за цифровою 3D-моделлю (об’ємною). Існує декілька технологій 3D-друку від формування об’єкта з порошку до поступового його нашарування зі спеціального полімеру. Вони використовуються як у малосерійній інженерії, так і у виробництві складних систем, навіть біологічних. Ці технології останнім часом дуже швидко розвиваються, поступово стають дешевшими й доступнішими користувачам.

 

5. Які пристрої входять до складу мультимедійного обладнання?

Використовувати мультимедійні програми й опрацьовувати мультимедійні дані можна лише за наявності в комп’ютері відповідного обладнання.

Мінімальний набір мультимедійного обладнання складається зі звукової карти (плати, що приєднується до материнської плати), до якої через відповідну панель системного блока під’єднується акустична система (колонки), та накопичувача для оптичних дисків. Звук, який чує користувач комп’ютера, — результат роботи двох взаємопов’язаних компонентів: звукової карти (мал. 3.17) та акустичної системи. Їхній вибір залежить від потрібної якості звуку та сфери використання ПК (ігри, домашній мультимедійний центр, домашній кінотеатр для перегляду DVD-відео тощо). Проте якість відтворення звуку залежить не лише від пристроїв, а й від програмного забезпечення.

Важливими характеристиками акустичних систем є такі.

• Діапазон частот. Зазвичай — у межах від 20 Гц до 20 кГц. Це доволі широкий діапазон, і для його відтворення потрібно кілька динаміків.

• Кількість динаміків. Кожний динамік відтворює свій вузький діапазон частот.

• Потужність. Становить від 2 до 180 Вт.

Замість колонок можна використовувати навушники (мал. 3.18). Роз’єм для навушників є в багатьох колонках або на задній панелі системного блока.

Популярними на сьогодні є колонки й навушники з просторовим звуком.

До ширшого комплекту мультимедійної системи належать мікрофон, відеокамера, відеомагнітофон, цифрова фотокамера тощо.

За допомогою мікрофона можна записати звуковий фрагмент і зберегти його як файл. Зазвичай мікрофон використовують для спілкування в інтернеті засобами ІР-телефонії.

Мікрофон не є базовим мультимедійним пристроєм, тому перед покупкою варто дізнатися про сумісність мікрофона зі встановленою звуковою платою.

Мікрофон під’єднується до відповідного роз’єму звукової плати або до лінійного входу. У більшості мікрофонів є вимикач для вимикання вихідного сигналу (замість від’єднання від звукової плати).

Фізичне під’єднання зазначених пристроїв має супроводжуватися встановленням відповідних програм — драйверів (від англ. to drive — управляти, вести), які управляють роботою зовнішніх пристроїв комп’ютера. Як правило, відповідні драйвери розміщуються на CD-дисках і входять до комплекту під час продажу пристрою, оскільки кожниий тип зовнішнього пристрою має індивідуальний драйвер. Створюючи мультимедійний центр, слід пам’ятати, що ефективна робота на комп’ютері з відео та графікою потребує особливих характеристик процесора, оперативної пам’яті, жорсткого диска.

 

6. Як обрати найкращий комп’ютер для роботи?

Основні характеристики персонального комп’ютера залежать від характеристик його складових. До них належать:

• тип, швидкодія процесора (тактова частота, розрядність);

• ємність оперативної пам’яті;

• тип і ємність жорсткого диска (або SSD) та час доступу до нього;

• розмір, тип і швидкість відеокарти та ємність відеопам’яті;

• тип монітора та його характеристики — роздільна здатність, розмір по діагоналі, кількість точок;

• наявність мультимедійних компонентів: CD-ROM, звукова плата (частота сигналу, кількість голосів, які можна одночасно відтворювати за допомогою плати), гучномовці, TV-тюнер, мікрофон, навушники;

• роздільна здатність сканера, види операцій, які можна за його допомогою виконувати (сканування малюнків, тексту, плівок, слайдів тощо);

• тип принтера — якість і швидкість друку, підтримка кольору.

Треба також зважати на те, що деякі складові комп’ютера впливають на швидкість перетворення даних, тобто поліпшують продуктивність комп’ютера (наприклад, пам’ять RAM, відеокарта), а інші поліпшують комфорт роботи користувача (ємність жорсткого диска, розмір і яскравість монітора, якість звукової карти). Але в будь-якому разі для здійснення зваженого вибору комп’ютера необхідно бути обізнаними щодо призначення, функціональності й особливостей роботи основних його складових. Офісні персональні комп’ютери призначені для опрацювання і зберігання насамперед текстових та

числових даних. Домашні комп’ютери використовуються не тільки для розв’язування задач, а й для відтворення музики, відеофільмів, створення комп’ютерних фотоальбомів тощо. А ігрові персональні комп’ютери — для комп’ютерних ігор. Можуть мати додаткові ігрові пристрої введення і виведення даних: джойстик, руль і педалі для комп’ютерних перегонів. Якщо користувач не збирається працювати з професійними графічними програмами або опрацьовувати велику кількість даних, то йому не потрібно найдорожчої моделі, й можна вибрати «повільніший» процесор.

Вправа 2. Конфігурація комп’ютера.

Завдання. Визначте характеристики комп’ютера, за яким ви працюєте.

1. Клацніть правою кнопкою миші на значку Комп’ютер на Робочому столі та оберіть вказівку Властивості.

2. Перегляньте та проаналізуйте такі характеристики комп’ютера в області Перегляд загальних відомостей про комп’ютер (мал. 3.19): версія операційної системи, характеристики процесора, обсяг оперативної пам’яті, тип системи.

3. Порівняйте визначені характеристики із запропонованими на малюнку 3.19. Зробіть висновок про призначення досліджуваних комп’ютерів і про один з них.

Мал. 3.19

1. Для чого призначені окремі пристрої комп’ютера? Обговоріть у парах: хтось називає пристрій, що належить до комп’ютера, а сусід чи сусідка по парті — його призначення; потім поміняйтеся ролями та стежте, щоб назви пристроїв не повторювались.

2. Упорядкуйте носії даних за ступенем надійності, вартості, швидкості доступу, новизни тощо. Результати обговоріть у парах.

3. Чи тільки в комп’ютерах є процесори? Назвіть інші технічні пристрої, які можуть містити процесор. Де використовуються ці пристрої? Які функції виконують процесори в наведених вами прикладах? Чи схожі їхні функції на функції процесора ПК? Чи можуть існувати ці пристрої без процесорів? Чи зміняться при цьому їхні призначення та ефективність?

4. Обговоріть, без яких пристроїв не можна слухати музику на комп’ютері. За яких умов можна прослухати на комп’ютері концерт класичної музики, що записаний на CD? За яких умов на комп’ютері можна переглянути відеофільм? А грати в комп’ютерну гру?

5. Попрацюйте в групах у мініпроєкті «Пристрої комп’ютера: як технічний прогрес впливає на їх удосконалення?». Побудуйте лінію часу для обраного пристрою, на якій продемонструйте етапи зміни характеристик пристрою та спроєктуйте їх на процеси зміни в технологіях. Підготуйте виступ із презентацією свого проєкту перед класом.

6. Доберіть з інтернету зображення пристроїв для моделювання комп’ютера для: а) навчання і досліджень; б) ігор і розваг; в) бюджетної організації.

7. Складіть карту знань класифікації пристроїв комп’ютера. Передбачте в ній стандартні та додаткові пристрої введення, виведення, запам’ятовування і процесор. Скористайтесь для довідки файлом Додаткові пристрої, що збережений у папці Забезпечення комп’ютерів.

8. Визначте конфігурацію домашнього комп’ютера. Скористайтесь цінами в інтернет-магазині та визначте теперішню вартість подібного комп’ютера. Зробіть висновок.

9. Знайдіть у довідковій літературі відомості про небезпеки, на які можуть наражатись користувачі комп'ютерів. Як уникати цих небезпек? Обговоріть, як краще подати отримані відомості, щоб поділитися з ними зі своїми однокласниками. Складіть план виступу.

Оцініть результати свого навчання за шкалою: від дуже погано до дуже добре.

Сплануйте кроки задля підвищення своїх результатів до найвищої позначки шкали. Скористайтесь порадами вчителя або вчительки чи допомогою друзів.

	Умію кодувати і декодувати повідомлення за певними правилами.
	Розумію поняття двійкового коду.
	Можу назвати одиниці вимірювання довжини двійкового коду та пояснити їх співвідношення.
	Можу описати загальний принцип побудови таблиці кодів символів.
	Розумію та можу пояснити деякі принципи кодування графічних даних.
	Можу навести приклади застосування сучасних пристроїв у різних галузях.
	Розумію та можу пояснити зв’язок між інформаційними технологіями та потребами й етапами розвитку людського суспільства.
	Розумію та можу пояснити основні характеристики складових обчислювальних пристроїв і сутність їх взаємодії.
	Розумію та можу пояснити процес обробки даних комп’ютерними пристроями.
	Умію визначати характеристики складових персонального комп’ютера залежно від його призначення.

 

 

 

Це матеріал з підручника Інформатика 8 клас Морзе, Барна (2021)